БАРВІНОК, Vіnca L. (лат. vіncere — перемагати, названо так за вічнозелене листя або лат. vіncіre — обвивати — за гнучкі розгалужені стебла) — рід багаторічних трав і напівкущів родини барвінкових (Apocynaceae). Сланкі гіллясті пагони, які укорінюються, створюють щільний покрив на ґрунті. Рід включає 7 видів, на території країн СНД — 6 видів, зокрема в Україні — 3 види. Лікарське і декоративне значення має Б. малий — Vіnca mіnor L. (лат. mіnor, us — менший). Росте в широколистяних лісах Прибалтики, Білорусії, Молдови та України. Заготівлю сировини проводять на Півдні України і в Молдові.
Вічнозелений напівкущ 10–30 см завв. Кореневище шнуроподібне, розгалужене, горизонтальне 50–70 см завд., розташоване на глибині 15 см, з пучками ниткоподібних коренів у вузлах. Стебла двох типів: генеративні — з укороченим міжвузлям, 30–35 см завв. і вегетативні — горизонтальні, з подовженим міжвузлям 100–150 см завв., гіллясті, які укорінюються у вузлах. Листки супротивні, короткочерешкові, еліптичні, гострі, тупі, з цілими краями, блискучі, шкірясті, голі, зверху зелені, знизу сіруваті, 35 см завд., 1,5–2,5 см завш. Квітки поодинокі, на квітконіжках, по довжині однакових з листками або довших. Чашечка зрослопелюсткова, з ланцетоподібними, тупими голими лопатями 2,5–4 мм завд., у кілька разів коротша за трубочку. Віночок трубчастолійкоподібний, темно-блакитний, у діаметрі 18–25 мм, з 5 плоскими, зрізаними на верхівці, оберненотрикутними лопатями відгину; у зіві між лопатями розвинуті складки, які мають вигляд кишень. Пиляки прилягають до рильця, сховані в трубці віночка, овальні, 4 мм завд., у 2 рази довші за розширену частину коротких тичинок. Нитки тичинок широкі, майже округлі, чашоподібноувігнуті, при основі звужені й колінчасто вигнуті; розширений на верхівці зв’язник відігнутий до маточки, на спинці у верхній частині опушений білими волосками, які стирчать. Плоди — циліндричні, трішки серповидно вигнуті, загострені дволистівки, з численним насінням. Насіння довгасте, циліндричне, горбкувате. Цвіте у травні; в окремі роки у липні–серпні спостерігається повторне цвітіння. Плодоносить у червні. Плоди утворює рідко у невеликій кількості.
Як ЛРС використовують траву Б. малого — Herba Vіncae mіnorіs. Її збирають у фазу цвітіння — на початку плодоношення, зрізуючи лише вертикальні пагони на висоті 1–5 см від поверхні ґрунту. Сушіння повітряне.
З трави Б. малого виділено 45 алкалоїдів, в основному це похідні індоліну, індолу, оксиіндолу, індоленіну. Похідні індоліну: метоксивінкадиформін, (-)-вінкадиформін, міновінцин, (±)-вінкадиформін, метоксиміновінцин, N-метилвінкадиформін, метоксиміновінінін, 5-оксоміновінцин, метиласпідоспермідин, вінкамедин, пікринін, вінкаридин, вінковін. Похідні індолу: квебрахамін, метилквебрахамін, вінкадин, вінкамінореїн, вінкамінорин, вінкаміноридин, вінкамін, 16-епівінкамін, (±)-бурнамонін, (-)-ебурнамін, вініїн, ебурнамонін, (-)-ебурнамонін, (+)-зоебурнамян, 11-метоксіебурнамонян, 11, 12-диметоксіебурнамонін, вінкамінін, вінцинін, оксивінкамін, 10-метоксиваловізин, резерпін, віноксин. Похідні оксиіндолу: вінкатин. Похідні індоленіну: дигідроаспідоспермідин, вінорин, 10-метоксидезацетилакуамілін, дезацетилакуамілін. Поряд з алкалоїдами з Б. малого виділені: флавоноїдний глікозид робінін, 3-глюкозидобензкатехінкарбонова кислота і тритерпеноїд — урсолова кислота.
Вінкамін
Алкалоїди Б. малого, подібно до алкалоїдів раувольфії, знижують АТ, виявляють седативний ефект, а також мають протизапальну і кровоспинну дію. Препарати Б. малого діють на судини головного мозку, поліпшують кровопостачання мозкової тканини при церебральній гіпертонії, кризах, спазмах судин головного мозку, неврогенній тахікардії. Рослину застосовують у гомеопатії.
Маликов В.М. Алкалоиды Vinca и Codonopsis. — Ташкент, 1973; Маликов В.М., Юнусов С.Ю. Алкалоиды Vinca // Химия природ. соединений. — 1977. — № 5; Растительные ресурсы России и сопредельных государств. Ч. 1. Сем. Lycopodiaceae — Ephedraceae. — СПб, 1996; Робакидзе З.В. К изучению алкалоидов культивируемого в Грузии Vinca minor L. — М., 1979; Шретер А.И., Муравьева Д.А., Пакалн Д.А., Ефимова Ф.В. Лекарственная флора Кавказа. — М., 1979.